Viktoriia Ivashko

Історія пам’яті Вікторії Івашко

Вікторія Івашко народилася 27 серпня 2013 року в Києві. Навчалася у Школі №202 з поглибленим вивченням природничо-математичних наук. Займалася дзюдо у спортивному клубі Judo Master. Туди прийшла з власної ініціативи, коли у клубі проводили набір. На пробному тренуванні їй дуже сподобалось. Вікторія намагалась не пропускати жодного заняття.

«Ми відмовляли Вікторію займатись дзюдо, просили подумати про танці. Проте вона бачила себе лише у цьому виді спорту», – пригадала бабуся дівчинки, Галина Степаненко.

Раніше бабуся водила Вікторію в басейн. «Вона плавала наче рибка, але епідемія коронавірусу перервала заняття. Згодом Вікторія дізналась, що поряд із домом є спортивна секція дзюдо і твердо вирішила відвідувати заняття», – каже Галина Степаненко. Бабуся після народження онуки залишила роботу, щоб більше часу проводити з нею і допомогти своїй доньці Олі.

Близько року Вікторія займалася в групі новачків, а потім, завдяки наполегливій роботі, зуміла перейти до більш підготовленої старшої групи.

«Вона була спокійною, мала гарні стосунки з іншими спортсменами у секції. І вона йшла до своєї мети: хотіла здобувати пояс за поясом і стати титулованою дзюдоїсткою. Струнка й красива, розважлива і добра дівчинка», – пригадав її тренер Дмитро Асосок.

Вікторія виступала на змаганнях, брала участь у зборах, їй усе вдавалось. На тренування бігла з усмішкою.

«Вікторія любила підійти та обійняти, – пригадала тренерка Діана Халматова. – Востаннє, коли я була в Києві у травні, Вікуся прибігла на зустріч і міцно обійняла. Мовляв, дуже скучила. Від цих спогадів щем у душі».

Бойове мистецтво дзюдо – це також філософія та школа життя, де вчишся, зокрема, не боятися перешкод і долати труднощі, з якими стикаєшся не лише на татамі.

«Не менш важлива частина нашої філософії – глибока повага: до самого виду спорту, тренера, залу та суперника, – пояснює Дмитро Асосок. – Особливе місце в навчанні займає робота в парах, відпрацювання кидків, ігрові тренування. Такий формат неймовірно подобається дітям, і Вікторії також подобався».

За майже три роки тренувань дівчинка вже мала жовтий пояс і мріяла про помаранчевий. Мама Оля завжди була поряд, підтримувала та наголошувала, що старатиметься зробити все, щоби донька розвивалась у спорті.

«Вікторія дуже хотіла перемагати. Вона наполегливо йшла до золотої медалі і, зрештою, здолала усіх суперниць на Кубку Дніпровського району міста Києва, – пригадує тренер Дмитро. – На змагання прийшла разом із мамою і дуже щиро, по-дитячому, раділа перемозі. Їй все вдалося, а це дуже мотивує продовжувати займатись».

Змагання, на яких Вікторія перемогла, відбувалися 28 травня 2023 року і цей тріумф став для дівчинки чудовим завершенням навчального року й тренувань.

«Мені важливо розповідати про Вікторію Івашко, адже я був поряд, коли вона отримала свою останню перемогу. Я дуже хочу, щоб люди знали про цю юну спортсменку та пам’ятали її», – каже тренер Дмитро Асосок.

Вікторія любила читати, і часто перерви у школі проводила за книжкою. Особливо любила книжки про Гаррі Поттера. Обожнювала малювати. Добре навчалась, відвідувала додаткові заняття з англійської мови й математики.

«Вона була надзвичайно цілеспрямованою, навіть упертою, – каже бабуся Галина Степаненко. – Сама навчилася грати на маленькій гітарі – укулеле. Сяде ввечері у своїй кімнаті та розучує мелодії. Ми цю рожеву гітару потім поклали їй у труну… Я онуку виховувала так, щоб вона виросла чесною та достойною людиною. Вона у нас була молодчинкою, хорошою дівчинкою».

Коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення в Україну, мама Оля разом із донькою Вікторією виїжджали на Закарпаття. Згодом знову повернулись в Київ, адже хотіли бути вдома і вірили, що все буде якнайкраще.

«Я хрестила Вікторію та завжди наголошувала, що це моя друга донечка. Обожнювала проводити з нею час – це була світла, добра, щира та розумна дівчинка, в якої було би велике майбутнє, – розповідає Анна Новик, кума та сестра мами Вікторії. – Мама Оля все для неї робила, багато працювала, аби зробити життя доньки якнайкращим. Гуртки, найкращі речі… Завжди возила її кудись відпочити на вихідних… За кілька місяців до трагедії вони з Вікторією відпочивали на Занзібарі, потім їздили у Карпати. Оля хотіла, щоб Вікторія трохи відволіклась від війни. Вона важко переносила вибухи і Оля з нею постійно бігала в укриття. Проте того разу укриття виявилось зачиненим».

У ніч на 1 червня 2023 року російська армія атакувала Київ балістичними та крилатими ракетами. Уламки впали неподалік поліклініки в Деснянському районі Києва, де жила Вікторія та її рідні. Разом із мамою Олею вона намагалася потрапити в укриття, але там було зачинено і вони загинули.

Бабуся Галина через хворобу не змогла спуститися сходами і бачила у вікно те, що трапилося.

«Дуже складно перебувати зараз у Києві, адже мені скрізь бачиться моя онучка Вікторія», – ділиться Галина Степаненко.

Федерація дзюдо Києва спільно зі спортивним клубом Judo Master, де тренувалася Вікторія Івашко, заснували щорічний Відкритий турнір у пам'ять про неї. У ньому за медалі та кубки борються на татамі сотні юнаків та дівчат молодших вікових категорій.