Skip to the main content

On the Helmet of Memory

Pavlo Ishchenko

Павло Іщенко

Pavlo Ishchenko
Янголи спорту · Права надано в партнерстві з Меморіалом

Record

Sport
Strongman and powerlifting
Місто і дата загибелі

Павло Іщенко народився у Кропивницькому. Почав займатись спортом у шість років: спочатку – танці, потім – теніс, бокс, футбол, згодом – пауерліфтинг і богатирське багатоборство. Він отримав звання майстра спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, чотири рази ставав чемпіоном України за версією UFSA, у 2019-му здобув титул абсолютного чемпіона світу за версією WPA, у 2018-му, 2019-му та 2024-му його визнали абсолютним чемпіоном України за версією WPC. Головною рисою його характеру була цілеспрямованість. Мав два кредо: «Прийшов, побачив, переміг» і «Без болю немає результату». Обожнював тварин, годував безпритульних котів і собак завжди, коли їх зустрічав. Мріяв отримати звання заслуженого тренера України та мати власний зал для пауерліфтерів. А також планував після повернення з фронту продовжувати виступати на міжнародних змаганнях.

Пам'яті Павла Іщенка

На міжнародних змаганнях з пауерліфтингу в 2019 році основним суперником Павла був спортсмен із Туреччини. Українець на кожному тренуванні вмикав турецьку музику. Це допомагало йому психологічно налаштуватись на боротьбу. В результаті Павло таки здолав турка й виборов перемогу.

Любов до спорту Павлові прищепив батько. Він давав приклад і мотивув обох синів. У їхній квартирі було різне спорядження: турніки, гантелі та гирі. Спочатку Павла віддали на танці, потім – на теніс, а пізніше – на бокс. Та коли він пішов у зал, щоб підкачатись, зрозумів, що йому це дуже подобається. Тоді батько вдома зробив йому ще лавку зі штангою і дисками.

Павло Іщенко у тренажерному залі, 2009 рік. Джерело: Інстаграм Павла Іщенка

Старший брат Павла займався з дитинства футболом.

«Павло завжди казав, що тягнеться за Владом. Тому теж пішов на футбол. А тепер, коли молодший загинув, Влад каже, що буде качатись та піднімати штангу», – розповідає мама Наталія Іщенко.

Після школи Павло навчався в Центральноукраїнському державному університеті імені Володимира Винниченка на факультеті фізичного виховання. Отримавши диплом, поїхав у Київ. Орендував житло, працював тренером у залі «Спарта». Там не було потрібного обладнання, тож він все купував сам. Лавки, моноліфти, грифи, диски. Відмовляв собі у всьому. Хотів мати свою команду та організовувати змагання.

«На перших змаганнях, які син проводив, ми з батьком приходили допомагати. Він дбав за безпеку, перевіряв, чи все правильно встановили і добре прикрутили, а я – за чистоту. Потім у Павла вже була своя команда, яка йому в усьому допомагала», – розповідає Наталія.

Зі своїм майбутнім тренером Володимиром Старченко Павло познайомився на змаганнях. Це було в 2014-му.

Павло Іщенко на змаганнях, 2014. Джерело: Інстаграм Павла Іщенка

«У нього на волоссі був намальований тризуб. Це одразу кинулось в очі. Через два роки він попросив, щоб я йому допоміг підготуватися до змагань. А потім, коли Павло почав сам тренувати інших людей, то часто звертався до мене за порадою, – пригадує тренер. – На змаганнях Павло дуже горів і нервував, його потрібно було стримувати. Він дуже не любив програвати. Завжди намагався взяти максимальну вагу. Мав мету підняти 400 кілограмів. Проте я його відмовив. По антропометрії у нього було не ідеальне тіло для такого навантаження».

2018-й та 2019 роки стали піком у кар'єрі Павла. У міжнародних змаганнях в Луцьку за версією Всесвітньої організації пауерліфтингу брали участь понад 400 атлетів. Павло став першим. Коли почалася пандемія ковіду, міжнародних стартів не було. Тож він виступав на рівні України. Перед початком повномасштабної війни Павло перейшов до богатирського багатоборства. Почав з аматорського рівня, а невдовзі вже змагався на всеукраїнських чемпіонатах.

Павло тренувався три-чотири рази на тиждень. Завжди викладався на повну.

Павло Іщенко під час змагань. Джерело: Архів Наталі Іщенко

«Ми жили в різних містах, тож він постійно скидав мені відео з тренувань, – розповідає Володимир Старченко. – Бувало, що я пишу один план, а він робить набагато більше. За це я його сварив. У нього було настільки сильне бажання стати кращим, що він намагався перевиконати поставлені завдання. У нього було небагато невдалих турнірів, але всі вони пов'язані з тим, що він дуже сильно хотів виграти. Павло був прямим, незручним, інколи різким, але він був справжнім. Ні перед ким не намагався бути тим, ким він не є. Завжди вимогливий до себе і до спортсменів, яких тренував. Прагнув, щоб вони викладались на 100 відсотків. Він засмучувався, коли хтось невдало виступав. Міг сказати щось різке. Але всередині він був доброю людиною. Його нестриманість – це була швидше захисна реакція».

Однією із підопічних Павла була Людмила Цівун. Вони познайомилися в Києві на початку 2020-х.

«Після мого успішного виступу в Мелітополі Павло запропонував стати моїм тренером. На першому ж тренуванні сказав: «Давай будемо працювати. В тебе є можливості стати кращою». Він був суворий, але справедливий. Добре бачив задатки спортсмена і не давав розслаблятися. На тренуваннях вимагав, щоб виконували всі його завдання та рекомендації. Дуже сварив, якщо цього не робили. Він завжди казав, що без болю немає результату. Мав тату з цією фразою», – розповідає Людмила.

На змаганнях Павло любив влаштовувати справжнє шоу. Просив, щоб йому вмикали «Рамштайн». Під цю музику тягу він робив феєрично. Викладався завжди максимально. Казав: «Я нікому перемогу не віддам. Вона буде тільки моя». Мав талісман – іграшкового ведмедика. Завжди брав його з собою на змагання.

Павло Іщенко зі своїм талісманом. Джерело: Архів Наталі Іщенко

«Павло був дуже товариським. Завжди на звʼязку. Кожного дня всім друзям писав: «Як справи?» Навіть якщо людині було важко, він все одно приїжджав та не давав розклеїтися. Він міг за годину всіх зібрати на відпочинок до озера чи на шашлики», – додає Людмила Цівун.

У раціоні Павла завжди були яйця та куряче філе. Їжу він готував собі сам.

«Періодично він мені дзвонив та питав, як я готую, наприклад, шубу. Купив якось велику каструлю. Так радів цьому. Присилав мені фото, як варить у ній холодець, а потім пригощає друзів, – розповідає Наталія Іщенко. – Племінник дуже радів, коли Павло перед змаганнями приїздив до нас на дачу зі своїми друзями. Він їх радо зустрічав і кричав: «Бабусю, бабусю, приїхав Павлік та його народ!». Павло завжди купував щось смачненьке для племінника. Казав про нього: мій майбутній пауерліфтер.

Павло дуже любив квіти та свого пса Джея. Ще з юних років він постійно підпрацьовував та мав власні кошти.

«Після закінчення школи поїхав на заробітки. Став там бригадиром. За зароблені кошти купив собі, братові та батьку модні штани», – згадує мама Павла.

Павло Іщенко разом із своїм улюбленцем пітбулем Джеєм. Джерело: Архів Наталі Іщенко

Коли почалось повномасштабне вторгнення, Павло був у Гостомелі. З вікна бачив ворожі гвинтокрили. Батьки просили, щоб їхав до них у Кропивницький. Він послухав. А коли Гостомель звільнили, повернувся назад. Казав: «Мамо, там стільки мародерів, я поїхав». Свої кубки та медалі знайшов у сумці у підвалі. Гітару – у сусідньому будинку.

У квітні 2025 року на день народження мами Павло записав в студії для неї пісню. Для подарунка обрав трек Скрябіна «Мам». А вже в травні вони бачились в Гостомелі востаннє. Тоді Павло добровольцем приєднався до 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. І вирушив на навчання в Костянтинівку Донецької області. Там він теж продовжував тренуватися.

Павло воював на Донеччині. Навіть сидячи у бліндажі, він готувався до змагань, які незабаром мали відбутися.

«Казав мені: «Мама, я так готуюсь. Розробляю і те, і те, і те. В мене вже аж пальці болять», – пригадує Наталя Іщенко.

На цих змаганнях, які провели вже після загибелі Павла та присвятили йому, його команда здобула перше місце.

«Перед тим, як вирушити на схід, він приїздив і ми з ним спілкувалися, – розповідає Володимир Старченко. – А потім ми були на зв'язку щодня, переписувались та планували проведення змагань. В останній нашій переписці ми обговорювали медалі, які повинні були замовити на турнір. Ввечері 6 жовтня ми з ним переписувались. Він зазвичай відписував пізно. Вранці я йому написав і це повідомлення він не переглянув. Тоді я зрозумів, що щось сталося. Після обіду від наших хлопців дізнався, що він загинув. Ці змагання ми таки провели, але вже присвятили пам'яті Павла. На них зібралось майже 100 спортсменів».

Людмила Цівун востаннє бачилась з Павлом, коли він їхав на Донецький напрямок.

«Я відвозила його на залізничний вокзал у Києві. Він дуже нервував, – каже. – Відчував щось, бо казав, що, мабуть, це наша остання зустріч. Я його підтримувала, але його очі вже погасли. Потім, як ми переписувались, то постійно звучали фрази, що він не повернеться. Просив на його могилі поставити штангу. І щоб на поховання принесли червоні троянди. Казав, щоб я не кидала спорт і щоб доглядала за його псом Джеєм. Все, що він заповів, я намагаюсь виконувати. Нещодавно була на змаганнях, набрала найбільше балів серед дівчат і встановила чотири рекорди».

«Павло писав мені: «Мама, не переживай, я все витерплю», – пригадує Наталя Іщенко. – А коли він мав йти на завдання, написав, що поки буде не на зв'язку. Я прочекала ніч і цілий день, думала, що вони виходять із позиції. Потім зв'язалися із командиром. Він сказав, що зв'язок з ними перервався. Наступного дня я попросила подзвонити старшого сина. Йому повідомили, що Павлуша загинув. По них били артилерією, дрони налетіли. Востаннє Павло просив, щоб передзвонили брату».

Священик, який тренувався у Павла, якось подарував йому ладанку. Павло її завжди носив на шиї. Мама поклала її в кишеню сина, коли його ховали.

Павла Іщенка поховали в Кропивницькому на Алеї Слави.

Вдома у батьків Павла є столик із кубками та нагородами сина. Багато його нагород залишились у Гостомелі.

Столик памʼяті Павла у батьківському домі. Джерело: Архів Наталі Іщенко

Після загибелі Павла Іщенка в Україні провели 3 турніри, присвячені його памʼяті:

WUAP Чемпіонат України 2025 з пауерліфтингу та окремих дисциплін, WPC Кубок України 2025 з пауерліфтингу та окремих дисциплін і Турнір з богатирської тяги 2025. 6 грудня 2026 року Всеукраїнська асоціація пауерліфтингу проведе чергові змагання, присвячені пам'яті спортсмена та захисника.

All recordsBack to the helmet