Karyna Bakhur

Історія пам’яті Карини Бахур

Карина жила у Берестині – містечку на Харківщині. Почала займатися спортом у 7 років. Прийшла у спортивний клуб «Пересвіт», бо хотіла бути схожою на дівчину свого старшого брата, яка мала титул чемпіонки Європи з кікбоксингу. А ще – прагнула навчитися самозахисту.

«Карина була дуже спокійною дитиною. Як була зовсім маленькою, її часто ображали. Коли пішла в школу, там був хлопчик, який постійно її зачіпав. Вона хотіла вміти постояти за себе», – розповідає батько Віталій Бахур.

Невдовзі Карина стала тренуватися не лише в залі, а й удома. Батько купив боксерську грушу і повісив у дворі на дереві.

У підлітковому віці Карина не раз ставала призеркою та чемпіонкою України з кікбоксингу та козацького двобою. Пізніше перемагала вже й на міжнародних аренах. У 2023-му та 2025 році здобула титул чемпіонки Європи, була призеркою Чемпіонату світу-2023 та Чемпіонату Європи-2024. У 2025-му двічі стала майстром спорту – з кікбоксингу та козацького двобою. Про це вона мріяла з дитинства.

Коли Карина перемагала, здавалося, аж світиться від щастя. Якщо програвала, нервувала.

– Володимирович, не чіпай мене, – казала тренеру, коли намагався з нею заговорити після поразки.

– Не переймайся так. Нічого страшного не сталося.

– Просто не чіпай. Мені треба побути самій.

А вже за кілька годин сама починала розмову з тренером – щоб зрозуміти, де і чому допустила помилку.

«Чемпіона вирізняє те, що після кожної поразки він продовжує ще більше працювати над собою. І потім ці поразки перетворюються на перемоги. Хтось після першого-другого програшу каже: «Все, кидаю». Вона, якщо програвала, говорила: «Я буду тренуватися далі. Краще підготуюся і виграю», – говорить Володимир Зібаров, тренер Карини.

У залі Карина займалася тричі на тиждень, а перед змаганнями тренувалася щодня.

«Вона завжди була за справедливість, – додає тренер. – Під час спарингів бувало, що спортсмен виходив на ринг із менш досвідченим суперником. І перший, звісно, проявляв перевагу. Тоді Карина вдягала рукавички: «А тепер давай зі мною». Завжди таких провчала».

Артем Аванесян, одноклубник Карини, познайомився з нею в 2023 році, коли почав займатися в «Пересвіті». Вони швидко подружилися.

«Вже на другому тренуванні було враження, ніби ми не перший рік знайомі. Карина дуже легко сходилася з людьми. Коли я перший раз поїхав з новими одноклубниками на змагання, Карина була першою, хто підтримував. І не тільки мене – а й інших. Вона була єдиною людиною, яка знімала на відео всі мої тренування та бої. А потім пересилала мені, щоб я зміг побачити недоліки і знав, над чим треба працювати. І навіть тепер я знаю: якщо відкрию переписку з Кариною, знайду там записи всіх своїх поєдинків», – розповідає Артем.

Артем зізнається – ставав у спаринг із Кариною, проте перемогти її не міг.

«Вона вирізнялася своєю технікою – видно було, що тренер проробив з нею велику роботу. Навіть коли лише ставала в стійку, всі бачили, скільки праці Карина в себе вклала», – каже.

«Я познайомилася з Кариною 9 жовтня 2024 року, коли вперше прийшла на тренування. Вона перша підійшла до мене. Спитала, як звати, скільки мені років, хто мене привів, – розповідає одноклубниця Анна Щепа. – Карина була дуже класною дівчинкою. Пригадую, як раділа, коли батьки купили їй мотоцикл. Обіцяла покатати і мене, але так і не встигла».

Спочатку Карина тренувалася в Берестині. А коли її тренер переїхав у сусіднє село Наталине, почала займатися там. Спочатку їздила маршруткою, потім – на скутері, а останній рік – на мотоциклі. Швидкість – це була ще одна її пристрасть.

«Карина мріяла про мотоцикл. Ми здійснили її мрію. Одного дня повернулася додому, а мотоцикл стоїть у дворі. Вона аж розплакалася. Їздила на ньому щодня. Купила собі шолом з ріжками. Була єдиною мотоциклісткою в Берестині», – розповідає Віталій.

У школі Карина навчалася добре. Найбільше їй подобалися математики, біологія. І, звісно ж, фізкультура. Закінчивши 9 класів, вступила до Берестинського фахового педагогічного коледжу. На вступних випробуваннях показала найкращі результати серед абітурієнтів.

«На заняттях завжди уважно слухала. Ніколи не шукала причини чи виправдань, якщо чогось не зробила. Якщо я казала: «Карино, я не бачила твоєї роботи», вона відповідала: «Світлано Петрівно, я все зроблю. Таке більше не повториться». Якщо щось було потрібно, чи то взяти участь у змаганнях, чи виступити на масових заходах, чи щось намалювати, завжди зголошувалася першою. А коли їхала на змагання – завжди приносила довідку, щоб пропуски не рахували за прогули», – розповідає Світлана Лук’янченко, кураторка Карини.

Карина 5 разів їздила на змаганнях за кордон. Восени 2025 року була на чемпіонаті в Сан-Марино. Там здобула 3 золоті медалі. Привезла тоді рідним магнітики та солодощі. Гостинці привозила завжди, коли поверталася із закордонних поїздок. А собі завжди брала «Нутеллу». Любила мазати її на хліб чи печиво.

«Вона була дуже хорошою дитиною, – додає батько. – Бувало, питав у дітей, хто нам із мамою в старості чашку води подасть. Карина завжди кричала перша: «Я подам!». Я говорив: «Як? Вийдеш заміж і кудись поїдеш». А вона ні: «Ні, я від вас нікуди не поїду, я буду з вами». Вона не поспішала про хлопців думати. Мріяла тренувати дітей і щоб вихованці досягли таких же висот, як і вона».

З 15 років Карина допомагала тренеру проводити заняття. А у 2025-му почала самостійно тренувати дітей молодшого та середнього шкільного віку. Володимир Зібаров каже – діти любили Карину, було помітно, що в неї хист до викладання.

Кураторка Карини Світлани Лук’янченко пригадує – перед тим, як почати працювати з дітьми, Карина прийшла до неї:

– Світлано Петрівно, а як ви почали працювати з дітьми?

– Скажу чесно – мені було страшно. А тобі?

– Мені теж страшно. Коли на тренуваннях займалася з дітками – це одне. А тепер я буду тренером. І не уявляю, чи зможу.

– Карино, у тебе все вийде, ти з усім впораєшся.

Карина Бахур встигла потренувати дітей 2 місяці. Лише раз побувала з ними на змаганні в Берестині.

19 листопада 2025 року дівчина мала їхати на Кубок світу в Австрію. 17 листопада була в залі. Прогнала показові виступи. Провела заняття з однією зі своїх груп. Перед наступним заняттям спитала тренера:

– Можете забрати моїх? За мною знайомий приїхав. Відвезе мене на машині додому.

– Ти ж не забула, що завтра ми їдемо страховку для поїздки в Австрію робити?

– Пам'ятаю.

– Ну тоді добре. Відпочивай.

Ввечері того дня російська армія обстрілювала Берестин. Батьки Карини були у кумів. Подзвонили доньці: «Чекаємо тебе тут».

«Карина приїхала і просилася додому. Всі разом зібралися і вирушили… Тільки дійшли до будинку, донька згадала, що забула у машині телефон. Я не пускав її, але вона вирвалася і побігла. Я – за нею. І в цей момент прилетіло», – пригадує Віталій Бахур.

Карина дістала поранення, несумісні з життям, й проти ночі 18 листопада її не стало.

Через обстріл будинок родини Бахурів сильно постраждав. Довелося поставити нові вікна й замінити дах. Стіни, які наскрізь прошило уламками, позамазували цементом. А в кімнаті Карини все лишилося так, як і було за її життя: медалі, кубки, пояси, шолом, накладки, рукавички, футболки з її ініціалами. Тут батько дівчини планує облаштувати музей. Нещодавно до експонатів додався і чемпіонський пояс за найкращу техніку козацького двобою, який Карина там мріяла отримати.

«На змаганнях Карині його чомусь не вручали. Вона через це засмучувалася: золоті медалі є, а пояса немає. Вручили вже посмертно, – говорить Володимир Зібаров. – Я привіз пояс і передав батькові. Він зберігатиметься у музеї Карини».

А в Наталиному, де тренувалася Карина, тепер щороку в грудні проводять Відкритий обласний турнір з козацького двобою, присвячений її пам'яті та воїнам, загиблим під час російсько-української війни.

У батьків Карини залишився і її улюблений котик Тішка. Коли той був малим, дівчина годувала його з піпетки.

«Як підріс, постійно спав у Карининому волоссі. А вранці їй доводилося його розплутувати. Тішка від Карини не відходив, дуже любив її. Коли доньки не стало, котика хотіли забрати. Але сказав, що тепер уже нікому його не віддам», – каже Віталій Бахур.

Щотижня рідні ходять на кладовище до Карини. Також навідуються туди 19 числа кожного місяця та в дні, на які припадають важливі дати.

«Карина сниться рідко, – говорить Віталій Бахур. – Одного разу наснилося, що вона йде гуляти, а я їй кажу: «Карино, тільки акуратно». Завжди так говорив, коли вона кудись ішла. Прокинувся і не міг зрозуміти, чи це справді було, чи наснилося».